ИСТОРИЯ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ ГОРОДА КАХОВКА.

ІСТОРІЯ УЧБОВИХ ЗАКЛАДІВ

МІСТА КАХОВКА.

Друга половина ХІХ століття – це час бурхливого розвитку освіти в Україні,
як наслідок впровадження ліберальних реформ царського уряду Олександра ІІ та пов’язаного з ними стрімкого зростання економіки. Відкриття фабрик та заводів, поява банків, електростанцій, залізниць вимагали від суспільства великої кількості освічених кваліфікованих робітників.
Сьогодні важко повірити в те, що протягом 70-ти років від моменту заснування Каховки в містечку не було жодної школи. І лише в 1861 році з’являється перша школа.
Довгий час вважалось, що наступними школами в місті були Щемилівська та Слобідська, споруджені на кошти Панкеєвих у 1893 році. Від цих шкіл ведуть свої корені сучасні третя та п’ята школи. Однак, нещодавно, завдяки кропіткій архівній роботі місцевих краєзнавців, була встановлена дата заснування Новопланської школи, з якої починається історія сучасної Каховської загальноосвітньої школи № 4. Виявилось, що школа була заснована не у 1900, як вважалось раніше, а у 1891 році. Таким чином, четверта школа була другою у нашому місті, і в цьому році святкує свій 125-річний ювілей. На відміну від своєї попередниці та наступників, Новопланська школа була побудована за рахунок земства та пожертв громадськості, а не на кошти власників міста.

В кінці ХІХ століття Каховка швидко розросталась, і новобудови на південно-західній окраїні міста отримали назву Нові плани. Звідси і назва нової школи – Новопланська, що знаходилась на розі вулиць Поштової (Панкеєвська) та Кінної (А. Спендіарова) – якраз у гущі Нових планів. Будівля цієї школи збереглася до наших днів і сьогодні більше відома жителям міста як колишня вечірня школа.

У зв’язку з бідною джерельною базою, історія Новопланської, а згодом четвертої школи, має багато білих плям.
Однак, все ж таки, деякі спогади, документи та матеріали дають змогу уявити основні віхи її розвитку.
З моменту утворення заклад носив назву земської початкової Новопланської школи та утримувався за рахунок асигнувань земства.
Першими її вчителями були П.Г. Терещенко та В.Г. Терещенко.

У перші післяреволюційні роки у будівлі Новопланської школи була відкрита Каховська трудова школа № 4.

 Першим завідувачем (директором) новоствореної школи був Опанас Лазаревич Золотіхін.
Крім завідувача, в школі працювало ще два вчителя, технічний працівник та сторож. В школі навчались три основні групи та три гуртки лікнепу.
Викладання велось як на російській, так і на українській мовах.
У школі було три класні кімнати, три дошки, один стіл, 47 парт, 50 букварів, 38 читанок, 70 підручників рідної мови, 58 з математики та дві карти.
Таким чином, матеріальне забезпечення школи залишало бажати кращого.
Однак більше всього сучасників дивує програма навчання, що складалась не із звичних сьогодні предметів,
а з комплексів, що містили  такі теми, як «Знайомство зі школою», «Жовтнева революція», «Осінні роботи», «Кривавий тиждень», «День Ілліча та свято Першого травня» та інші.
Таким чином, освіта в 1920-х роках була насичена дитячою працею, політичною пропагандою та антирелігійним вихованням.

У зв’язку з тим, що більшість архівних матеріалів міста було втрачено в роки Другої світової війни,
документально дослідити історію школи у 1930-х роках і тим паче у роки війни майже не можливо.
Щодо післявоєнної діяльності та місця знаходження школи, у краєзнавців існують деякі розбіжності.
Так, наприклад, існує думка, яка спирається на спогади кількох ветеранів освіти,
що школа № 4 відновила свою діяльність у 1951 році в приміщенні Будинку піонерів (сучасна ресторація «Де Монджаро»).
Однак ця думка документально не підтверджена. Достовірно відомо, що Каховська школа №4 з кінця 1950-х та в 1960-х роках перебувала у рідній будівлі колишньої Новопланської школи.

У 1950-1960-х роках у місті з’являються нові великі підприємства: чисельні філії “Укрводбуду”, найбільший у Європі завод залізобетонних виробів та інші.
Для чисельних робітників нових підприємств починається будівництво нового житломасиву Свєтлово.
Серед житлових будинків була зведена нова будівля для четвертої школи, яка відкрила двері для учнів вже 1 вересня 1970 року.

Нова чотириповерхова красуня вражала сучасників: широкі рекреації, великі вікна, просторі класи, майстерні, їдальня,
величезний спортзал – нічого тут не нагадувало про стару маленьку школу на вулиці Спендіарова.
У 1970 році школа змінила не лише адресу, а й статус – з восьмирічної вона перетворилась на середню.

В 1970-х кількість учнів у школі сягає 2,5 тис., і навіть після відкриття нової будівлі третьої школи у 1977 році, учнів у школі налічувалось в середньому близько тисячі.
У 1970-1980 рр., завдяки самовідданій праці педагогічного колективу, вона виходить на нові горизонти навчально-виховного процесу,
в школі створюються табір праці та відпочинку «Світанок» (1972 р.),
Клуб інтернаціональної дружби (1983 р.), що мав зв’язки з аналогічними клубами України, Угорщини, Німеччини, Росії, Польщі.
У школі було організовано туристично-краєзнавчий гурток, а в 1987 році – вокально-хоровий колектив «Водограй» .

В роки незалежності Каховська ЗОШ №4 продовжує стрімко розвиватись, з’являються нові гуртки, комп’ютерні класи, поліпшується матеріально-технічне забезпечення.
Знаковим для школи став 2006 рік – вчителю географії А.П. Дзюбі було присвоєно звання «Заслужений вчитель України», а школа стала лауреатом конкурсу «100 кращих шкіл України».
Четверта школа – одна з небагатьох у місті має власний музей історії школи, відкритий у 2007 році.
Таким чином, школа пам’ятає своє визначне минуле, черпає з нього багатющий досвід задля виховання майбутніх поколінь та лишається одним з провідних навчальних закладів міста.

Денис Костиря, учитель історії Каховської ЗОШ №4.

Каховська Чистенька

Очень понравилась статья об истории и современных реалиях села Малокаховка, которое расположено в трёх километрах о Каховки. Статья взята с официального сайта Малокаховской территориальной громады:http://kakhovka-rayrada.gov.ua/history/503-sdf.html

В кінці 70-х років ХУІІІ ст. на лівобережжі Дніпра, по її притоці Конці (Кінська), біля історичної чумацької переправи та залишків татарської фортеці Іслам – Кермен (Аслан - Кермен) з'явилась дача Каховська Чистенька. У 1791 році цю дачу разом з іншими селами купує Харківський полковник Дмитро Матвійович Куликовський, який і вважається її засновником. Куликовський почав заселяти дачу кріпосними селянами з Курської, Орловської та Рязанської губерній. Потім це руськомовне поселення було перейменовано в Малу Каховку. З кінця ХУІІІ ст. до початку ХХ ст. володарями села були три династії Овсяніко-Куликовських, дві - Панкеєвих та італьянець Альфред Тработті. На початку ХХ ст. селом володіли поміщик Нізовцев та полковник Малков. У 1889 р. Каховське земство при фінансовій допомозі Костянтина Панкеєва побудувало у Малій Каховці двокласну земську школу. Село знаходилося на рухливих, сипучих Олешківських пісках. Заважали постійний таврійський посух, саранча, піскові бурі, інфекційні хвороби та бідність більшої частини населення. Згодом життя почало налагоджуватися, особливо на хуторах.

Згідно статистичного довідника Таврійської губернії Дніпровського повіту у 1915 році в «деревне» Мала Каховка у 150 дворах жили тільки росіяни - 450 чоловіків та 500 жінок. Використовувалося 884 га землі. Безземельних селян не було. В господарствах обліковувалось: коней - 300 шт., корів – 150 шт. телят та лошат - 50 шт., овець, кіз, свиней – 100 шт. Віддаленість від губернського міста (Сімферополь) - 200 км, від повітового міста (Олешки) – 63 км., від волосного правління (Каховки) - 3 км. При Малій Каховці існували хутори: Коземцово (2 подвір'я), Ключове (12), Лагерські (15), Ляха (7), Натарова (2), Овсянікова (10), Парфьонова (1), Розумняка (1 двір), Софронови (2), Топило (1), Терни (1), Федотова (2), Цукури (8), Основа (23), Сергієвські (33). При цюму в Основі мешкало 114 французів, а в Ключовому змішане населення. У Малій Каховці і на хуторі Терни (Нізовцеве) діяли поштові і кінни земські станції Дніпровського повіту. У Малій Каховці був і страховий відділок. На пісках понад Дніпром та р. Конкою успішно розвивалося виноградарство. Початок цієї справи поклали виноградарі французько - німецьких колоній в поселеннях Основа , Ключове та Судаки.
Дуже складним для селян був початок ХХ ст. - революція, окупація австро-німецькими військами, громадянська війна. Гинули люди. Хліб, фураж, коні – все йшло на фронт. 6 червня 1920 р. Мала Каховка стала центром історичного Каховського плацдарму на останньому етапі громадянської війни, яка закінчилася перемогою радянської влади. Дуже тяжко жилося селянам в цей час. Не було хліба, гасу, сірників. У 1921 р. люди вмирали від голоду, від іспанки, лихоманки, тифу. У ці роки й було створено Малокаховській комітет бідноти, який очолив Савелій Чистяков. У травні 1921 р. створено першу Малокаховську сільську раду червоноармійських депутатів Каховської волості Миколаївської губернії, головою якої було обрано Фролова Тихона Олександровича, а секретарем - Федора Євдокимовича. Сільрада об'єднувала село Малу Каховку, німецьку колонію - хутір Судаки та хутори: Луговий, Веселий, Єрмаківські.
На час створення Кахівського району в Малокахівській сільській раді налічувалось: 298 господарств з кількістю населення 1476 селян переважною національністю – руські (росіяни). У 1927 році на території Малокахівської сільської ради мешкає 1553 жителя.
Господарювання на селі розпочав сільробочком ВСЕРОБЗЕМЛІСУ. Його членами були: Новак І., Булюченко П., Нестеренко Г., Віліченко Ф., Мудрий М., Чистяков М., Назаров Є., Літвінов К., Коваленко Н., Ігнатьєв А., Трифонов І. Вони допомагали сельчанам не померти з голоду, забезпечували бідні сім'ї роботою, із страхової каси давали грошову допомогу інвалідам війни та праці, вдовам і сиротам. Під керівництвом сільради вони організовували дитсадок, сільпо, контролювали роботу школи.
Перші вчителі школи Терещенко О.П., Мироненко О.Г., Журман А., Журман М.. Директори школи: Цокутова, Дерябкіна О.І.. Вони навчали дітей у Судаках на німецькій та українських мовах, у Малій Каховці на російській мові. У 1929 р. директором школи у Судаках була Попова С.А..
У 1925 р. на території сільради мешкало 289 бідняцьких, 44 середняцьких, дві куркульські сім'ї. В їх володінні: кінних машин – 2, фургонів – 140, плугів – 61, боронів – 64. Кількість землі – 3088 десятин. Під озимою - 1105 дес., під яровими - 705, під виноградниками - 26, колодязів з питною водою – 38. У 1925 р. створено перші дві артілі «Луговий пролетаріат» та «Заповіт Леніна». В кінці 1929 р. вони об'єдналися в артіль «Ударник», яку перейменували у «Соревнователь». Колгосп декілька разів перейменовували: два рази він носив ім'я М.В. Фрунзе, а в 1954 р. – ім. Г.М. Малєнкова.
У 30-х роках ХХ ст. стан СРСР вимагав прискорення розвитку індустрії. Країна вивозила за кордон зерно для придбання дефіцитних товарів промисловості. Після різкого скорочення не тільки посівного, а й призначеного для їжі зерна, почався страшенний голод, який охопив і малокаховчан. Згідно розповідей старожилів і очевидців у Малій Каховці був моторошний голод - люди вмирали (в основному малі та похилого віку). Щодня їх без ліку вивозили і хоронили у братській могилі на кладовищі. Не вмирали ті, хто працював у колгоспі. Їх в обід годували хлібом і супом.
У 1933 р. вродив непоганий врожай хліба, людям почали давати на трудодні потроху муки – голод припинився. Почалася механізація сільського господарства. Створювалися МТС. У селі спочатку з'явився американський трактор «НАТІ», потім - ХТЗ. Після спеціалізації господарств малокаховчани почали вирощувати бавовну, яка зайняла найбільшу посівну площу. Крім цього сіяли льон, сою, рицину, арахіс, соняшники і традиційно пшеницю, просо, ячмінь. Займалися садівництвом, овочівництвом, частково виноградарством, багато вирощували бахчові культури. Все це поливалося із колодязів на основі спеціальних станцій «нафтовиків», які працювали аж до 1954 року. Переживши страждання буремних років та голодомору, люди в мирний час працювали з великим ентузіазмом та завзяттям. На Каховській районній Дошці Пошани постійно відзначалися портрети малокаховських стахановок та гектарниць: Марії Лазаренко, Ксенії Губаревої, Лідії Бондаренко, Катерини Чистякової, Софії Назарової, Галини Клюєвої та інших.
Малокаховську сільраду в різні роки до Великої Вітчизняної Війни очолювали : Фролов Т.О., Літвінов К.М., Задорожній К.К., Назаров І.М..
В цей же період керівниками колгоспу були: Назаров І.М., Сировець Ф.П., Походун С.П.. Згідно спогадів колгоспників – ветеранів праці в передвоєнні роки під головуванням Походуна Степана Петровича колгосп «Соревнователь» був мільонером. Окрім овочівництва зерноводства, птахівництва, тваринництва та вирощування зерна колгосп займався розведенням для робочо-селянської Червоної армії породистих витривалих коней. Також утримували біля 1000 овець, серед яких до 90 % тонкорунних.
До війни село не було паспортизованим, тому молодь нікуди не виїздила. Малокаховчани вміли ударно працювати і вміли весело відпочивати. Щовечора у старому (по річці Конці) селі, в сільбуді до ранку грав хлопець на гармошці, а молодь співала і танцювала. Гармоністу за це рахували трудодні. Багато селян брало участь у драмгуртках, популярними тоді були п'єси «Мартин Боруля», «Бой-баба» тощо. Організаторами у полі, на фермі, в культурі були молоді комсомольці села: Литвинов Микола, Руденко Сергій, Туржавська Ніна, Плющ Мойсей , Грищенко Василь та Гринькова Анастасія. Крім цього молодь встигала вчитися на курсах медсестер у Каховці, в гуртках ТОСОАВІАХІМА, Червоного Хреста, громадянської оборони. У школі на високому рівні проводилось військово-патріотичне виховання. Навіть дівчата йшли на навчання у аероклуби і обороноспортивні школи в Херсоні. У колгоспі активно йшло агрономічне і політичне навчання. Та розпочалася війна...
30 серпня 1941 року о восьмій годині ранку під прикриттям артилерійсько-мінометного вогню і дій авіації на чотирьох десятках надувних човнів з моторами та моторних катерах німецько-фашистські загарбники розпочали переправу Дніпра в районі між Малою Каховкою та Каховкою. О 13-ій годині 1 вересня Мала Каховка була захоплена німцями. Фашисти виганяли із хат жителів і займали їх самі. Жінки з дітьми на руках потім 6 місяців жили в окопах, у сирих погрібах, у сараях та холодних повітках.
Запеклі, кровопролитні бої біля Малої Каховки, Судаків та на території радгоспу ім. Будьонного в Ключовій продовжувались до вечора 5-го вересня. Тільки в 109-ому полку 74-ої стрілецької дивізії 9–ої армії втрати радянських воїнів склали 1477 чоловік. У загарбників, які застосовували в боях за Малу Каховку наркотичні засоби для підтримання психічних атак, втрати були неменші.
Для підпільної боротьби із окупантами в селі були залишені голова сільради Клюєв М. Л. та голова колгоспу «Соревнователь», Походун С. П. Але зрадники їх видали і фашисти їх стратили. Комуніст Клюєв М.Л. був останнім розстріляний на хуторі Терни під час катування мирних жителів єврейської національності. Багато юних малокаховчан фашисти примусово вивезли в Німеччину та на окуповану територію Франції.
На захист Вітчизни пішло 700 малокаховчан. 2 листопада 1943 року частинами 4-го Українського фронту село було визволено від німецько-фашистських загарбників. Сто чотири жителя Малокаховки загинули смертю хоробрих на полях битви з ворогом. Серед тих, хто повернулися з фронту - 93 нагороджені орденами і медалями. Це: кавалер орденів Вітчизняної війни I та II ступенів, ордену «За мужність» III ст. захисник Сталінграду Афанасьєв Василь Порфирійович, кавалер ордену Слави III ст., орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ст. і «За мужність» III ст. Мальченко Леонід Прокопович, кавалер ордену Слави III ст. та ордену Вітчизняної війни II ст. Білокриницькій Іван Сергійович, кавалер ордену Червоної Зірки і медалі «За відвагу» Лушпай Микола Микитович, кавалер ордену Вітчизняної війни II ст. та медалів «За відвагу» і «За бойові заслуги» учасник штурму Берліна Бондаренко Петро Афанасьєвич, кавалери орденів Вітчизняної війни II ст. і медалів «За відвагу» Назаров Іван Максимович, Серблянський Петро Максимович, Танцур Андрій Васильович, кавалер ордену Червоної Зірки, лейтенант медслужби, фельдшер Грінченко Ганна Яківна та ітші.
Війна повністю зруйнувала колгосп «Соревнователь» принесла господарству збитку на 15 мільйонів крб. Після Назарова І.М. в 1947 році головою колгоспу став Драксель Петро Іванович. Цей чоловік високого росту, с русим волоссям, блакитними очима та привітною усмішкою вважав за необхідно вислухати кожну людину. Селяни його особливо поважали. В 1933 році він самовільно, всупереч владі, роздавав зерно селянам за що був засуджений. І коли, при його похованні, громада з ним прощалась, то в труну поклали всі заслужені ордена та медалі.
Післявоєнний час був тяжкий. Працювати було ні з ким. Більше ста чоловіків загинуло. В селі в основному були жінки та інваліди. У 1946 - 1947 рр. прийшла велика засуха. ¬¬¬¬¬Але люди Малокаховки повторили подвиг, тепер – ратний. Всі працювали безвідказно по 16 годин на добу без вихідних. Але отримували лише по 50-100 гр. зерна на трудодень. Не вистачало після війни коней. Жінки орали на коровах, а інколи запрягалися і самі . По осені скирдували вручну. Харчувалися в основному макухою і їли траву козельце. Корови, на яких орали, молока не давали. В 1946-1947рр . люди знову голодували.
В 1946 р. за затвердженим 4 – річним планом відродження і розвитку народного господарства колгоспу були поставлені максимальні показники по вирощенню пшениці, ячменю, бавовни та винограду. Люди вірили в перемогу соціалізму. Людьми героїчної праці відмічала на той час сільрада голову колгоспу «Соревнователь» Дракселя П.І. та трудівників: Назарова І.М., Плюща М.П. Плюща М.Ю., Туржавського П.К., Плюща І.Ю., Чистякова І.К, Дяченко Я.М., Літвінова О.Т., Назарова В.І., Лазаренко М.І., Ярову К.П., Ніконову Н.І., Кубарову У.Г. Вони самоввідано працювали на фермах , у полі, любили своє село, свій колгосп і свою землю. Першими вели за собою комуністи Губарев М.П., Михайленко В.Р. та Яровий В.П. Всі брали по гектару винограду , вручну обробляли його. У 1953 році було посаджено Малокаховський сосновий заповідний ліс – площею 177 га, який за рішенням облвиконкому в березні 1978 року був об'явлений державним пам'ятником природи.
В жовтні 1945 року селяни обрали головою сільської ради чесну і порядну людину Авраменко Миколу Івановича, який працював на цій посаді до виходу на пенсію. Після нього головами ради обирались: Расохацька Олександра Іванівна, Болобан Віктор Ісакович, Коробко Василь Антонович, Вапняр Григорій Федорович, Ільницький Володимир Миколайович, Кубатко Микола Миколайович, Любак Володимир Іванович та знову Ільницький Володимир Миколайович. Секретарями сільради обирались: Бахірко Ніна Федорівна, Кожевнікова Лідія Андріївна, Назарова Марія Єгорівна (27 років поспіль), Ширіна Світлана Олексіївна, Беліченко Валентина Василівна.
Жителі села з великою шаною згадують роки коли талановита, трудолюбива і доброзичлива Назарова Марія Єгорівна віддавала свій час та свою душу людям. Ніколи незабути духовне піднесення, з яким вона проводила ритуали шлюбу або народження дитини. В свій час десятки разів пішки вона обійшла кожну сільську домівку, проводячи описи та надавая людям довідки і документи.
У 1948 році в Малій Каховці було збудовано 7 - річну школу, директором став Малицький О.І., а його заступником Ярова М.С., згодом директором був призначений Хохуля І.Ф.. В колективі вчителів працювали: Тализіна Г.Д., Корецький М.П., Ляшенко В.І., Бабич В.І., Танцур М.І., Биков П.П., Мартюк О.В..
В зв'язку з будівництвом Каховської ГЕС (1951-1954 рр.) територія села Мала Каховка попала під затоплення. Протягом 1953 – 1954 рр. село було перенесено вище до траси. В хатах засяяли «лампочки Ілліча». Від ГЕС почала подаватись електроенергія на ферми, дільниці та на зрошення земель. У селі побудували нову, десятирічну школу, директором якої була призначена Попова Сицілія Аркадіївна, а її заступником Кисельова Людмила Василівна. Серед вчителів особливо відзначався на той час за зразкове проведення військово-патріотичного виховання учнів, ведення краєзнавчого пошуку та створення шкільного музею бойової слави Макаров Микола Олександрович.
У 1954 році в селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, в якому фельдшером працювала Терлецька М.Ф. та акушером Грінченко Г.Я..
У 1959 р. колгоспи ім. Пушкіна, «Зоря» та «Соревнователь» були об'єднанні в один великий колгосп імені ХХІ з'їзду КПРС. Головою правління було обрано кавалера ордена Леніна Крахотіну Поліну Андріївну, яка до цього очолювала колгосп «Зоря». Центральним відділком стало село Мала Каховка. Господарство об'єднувало 7 населених пунктів (Малу Каховку, Каховку, Коробки, Терни, Будки, Сухини та Роздольне), 1108 подвір'їв. Технічний парк налічував: 38 тракторів, 27 автомобілів, 15 комбайнів, 200 боронів, 32 плуга і 53 культиватора. Поліна Андріївна була освіченим агрономом і організатором. Під її керівництвом господарство досягло високих показників у збільшенні виробництва та зниженні собівартості сільськогосподарської продукції. Із рахунку на кожного колгоспника збільшувався рівень заготівок м'яса, молока, вовни, яєць, фруктів та овочів.
60-ті роки були відзначені розвитком тваринництва. В господарстві утримувалось 4 тисячі свиней. Прийшла нова широкорядна техніка у рільництво. Проведена механізація ферм, розпочалась хімізація сільського господарства, розвиток малого та великого зрошення.
Врожаї пшениці зросли до 50 – 80 ц/га, кукурудзи до – 100 ц/га. Робочий день став нормований, введена грошова оплата праці.
У 1963 р. головою колгоспу ім. ХХІ з'їзду КПРС став енергійний, здібний і фахівець сільського господарства Барабаш Степан Федорович. У 1964 р. секретарем комсомольської організації обрано Шмигу Г.Л. секретарем парторганізації обраний Голуб С.П., а потім Костенко М.О. Змінилися кадри, головним агрономом став Дудкін І.М., зоотехніком - Башкірьов Г.З., головним ветеринаром - Друзяк М.С., головним інженером – Шевченко М.С., а потім Голуб А.І., головним економістом – Цуканов В.Г.. Продовжували будуватись нові ферми, вводилось механізоване доїння корів та прибирання стійла. Збільшився валовий збір кукурудзи, гороху і люцерни. Дешеві корми гарантували дешеву продукцію. Собівартість 100 кг ячменю лічила 3-4 крб. Мільйони прибутку давало свинарство. Окремі доярки досягали надоїв до 5000 літрів на корову. В 60-80 роки розгорнувся рух за високу культуру землеробства і тваринництва, організоване змагання: «Кращий за професією». Почало широко застосовуватись моральне заохочення.
15 жовтня 1975 р. за рішенням Херсонської облради народних депутатів на базі бригади № 1 колгоспу імені XXI з'їзду КПРС, був створений винрадгосп імені Будьонного. Директором був призначений досвідчений агроном Бураков Іван Іванович. Секретарем парткому була обрана Антоповпа Г.Л., головою профкому Тельник В.Г., а серед головних спеціалістів працювали Стрюк В.Д., Буракова Л.І., Яровий В.П.. Іван Іванович був захопленим букенистом, особливу увагу він приділяв книгам по сільському господарству. Уміло підбирав кадри. Справжніми майстрами виноградарства стали агрономи Гуменюк А.В., Коржов І.А., Мустафаєв Т.Б., Котов В.Г. Першими починали роботу і закінчували її останніми бригадири: Ковалик Л.А. , Клюєва Т.А., Зубатова С.Ф., Беліченко С.В., Мустафаєва Л.Г., Пагуба С.Л., Думчикова Л.Г., Ільницька Н.А., Харченко Л.П.. З великим ентузіазмом працювали гектарники: Кропова Н.К., Малих Н.Є., Нестеренко В.П., Миронова О.А., Миронова О.С., Сафронова та інші. Своєчасно, згідно плану, були закладені виноградники площею 830 га, з яких 80 % столові сорта, це: Ркацетелі, Молдова, Савіньйон зелений, Мускат Гамбургський, раній Магарача, Аттіла, Шосла, Ізабелла банська, Аліготе та інші. Але матеріально-технічна база, передана від колгоспу ім. XXI з'їзду КПРС, була застаріла: п'ять автомобілів ІЖ-2715, ГАЗ-51 та 15 тракторів зі строком служби до 18 років, не вистачало стандартної техніки.
Інженерну службу радгоспу очолив Галушка Іван Дмитрович, селянин, який розпочав свою трудову біографію з чотирнадцяти років в місцевому колгоспі «Зоря», де головувала Крахотіна Поліна Андріївна. Він пройшов багатий трудовий шлях. Був їздовим, прицепщиком, оператором по приготуванню кормів, помічником комбайнера, слюсарем, а після закінчення Новокаховського технікума, механіком трудомістких процесів колгоспу «Зоря». Служба в лавах Радянської Армії у військово-будівничій частині і потім робота інженером по трудомістких процесах в тваринництві та рослинництві об'єднаного колгоспу імені XXI з'їзду КПРС допомогли стати фахівцем в інженерних справах. Їх він вирішував спільно з інженерами Дороганом В.В., Супруном В.П., Оксовим В.В., Проніним В.І., Кириченком В.С., Литовченком В.О.. А головну працю вершили токар Безименко Л.В., зварники Швайбович В.Т. і Хрущ В.Г., механізатори Оробченко Г.Т., Городній І.Я., Бондаренко І.М., Яковлєв М.Г., водії Чистяков І.М., Шевченко В.І., автокранівник Хохуля А.М. та інші.
У 1976 році Галушка Іван Дмитрович очолив винрадгосп, пропрацював на цій посаді понад 20 років. Його помічниками були: секретар парткому Антонова Ганна Лазарівна, головні спеціалісти: Соломкін Анатолій Семенович, Галушко Віктор Вікторович, Сугак Володимир Федорович, Вапняр Григорій Федорович, Коренюк Микола Іванович, Сапожников Петро Федорович, Дяченко Микола Тихонович, Гаврильченко Катерина Вікторівна, Коробко Василь Антонович. Фахівцями своєї справи були Котова М.Г., Мальфанова Т.В., Башкірьова Л.О., Крилов А.Л..
Більше двадцяти років господарство було головним джерелом розвитку сільської територіальної громади. За цей час було повністю заасфальтовано п'ять головних вулиць, провулки Морський і Виноградний та дорога до сільського цвинтаря. Покладено тверде покриття ще на двох вулицях, трьох провулках та заасфальтовано більшість під'їздів до господарських дільниць. У 1979 році побудована тваринницька ферма, а потім свиноферма та проведена реконструкція машино-тракторного парку з введенням робочих постів газоелектрозварника і коваля. Побудовані автогараж, склад матеріалів та склад паливно-мастильних матеріалів, столярний цех, розчинний вузол, овочева дільниця, крапельне зрошення в першій бригаді виноградарів закладено гектар плівкових теплиць та пальметний сад. В дев'яності роки минулого сторіччя введені в дію млин, пекарня, розпочато будівництво винзаводу.
Праця в радгоспі була нелегка і відповідальна. Щоб зібрати врожай на виноградниках повинно було виконати десять обов'язкових операцій, більшість з яких ручна. Навантаження на одного виноградаря складало до чотирнадцяти гектарів. Найвищіх показників зі збору винограду радгосп досяг у 1984 році. Зібрано було 5 300 тон винограду, урожайність склала 99 центнерів з гектара.
Особлива увага приділялась тваринництву. Тому новобудова широкорядного корівника на 200 голів з повною механізацією, принесла вагомі результати. Доярки Качан М.Т., Кравченко М.П., Кубарєва А.І., Мурашкіна М.Я., Шевченко М.Я. стали досягати надоїв по 4 500 кг на корову.
Радгосп ім. Будьонного щорічно двома виновозами на базі автомобілів КАМАЗ поставляв виноматеріали на Харківський та Київський заводи шампанських вин і Херсонський винзавод. Утримував молочнотоварну ферму, свиноферму, овочеву бригаду та поставляв молоко, м'ясо, овочі, ягоди, фрукти жителям району і міста Каховки.
Для працівників радгоспу та працівників соціальної сфери Малокаховки побудовані більше ста переселенських житлових будинка, двохповерхові 16-ті квартирний та 4-х квартирний вчительський будинки. Введені в експлуатацію централізоване опалення та водовідведення з котельнею і каналізаційно-насосною станцією, автоматично-телефонна станція на 512 номерів. Встановлена огорожа на сільське кладовище. За дев'ять місяців побудовано двохповерховий красень – дитячий садок на 160 місць. На території школи введено в дію додаткову будівлю на 312 учнів з їдальнею, спортивною залою та майстернями.
Всі ці об'єкти мали велике соціальне значення для громади. Тому жителі села вдячні важкій праці будівельників: Пішти І.І., Індіченка В.О., Федорченка М.М., Завгороднього В.М., Макаренка Ю.І. та інших.
У 1986 році побудовано сільський будинок культури на 350 місць с адміністративною будівлею. Відзначимо, що більш 30 років до цього жителі села і робітники радгоспу користувались сільським клубом із п'ятнадцятьма дерев'яними лавами, якій був пристосований у приміщенні складу в період будівництва Каховської ГЕС. Загальні заходи проводили у районному ДК імені Фрунзе. І коли при складанні проектно-кошторисної документації вийшла Постанова Кабінету Міністрів України про заборону будівництва соціально-культурних об'єктів (навіть припинення фінансування тих, що добудовувались), відчаю не було кінця. Прийшлось від громади направляти делегацію на чолі з Антоновою Г.Л. в Москву на прийом до Будьонного Михайла Васильовича. Тому при введені в дію Будинку культури радості малокаховчан не було меж.
У той же час фельдшерсько-акушерський пункт переведено в нове переобладнане приміщення. В 1990 році спільно з ФАПом відкрито санаторій-профілакторій з аптекою, стоматологічним і фізіотерапевтичним кабінетами. В 1991 році від Каховської ГРС прокладено 3,5 кілометра підвідного газопроводу до Малокаховки та біля 10 кілометрів розвідних газопроводів по селу. А на початок 1992 року завдяки зладнаній роботі інженерів Галушка В.В., Бичкова В.І., Любака В.І., Кирилюка А.А., Парафила І.Г., робочих Грибкова М.П., Коновальчука Ю.С., Хижка Л.І., Шейка І.І., Кобецького В.П. та інших, введено в дію першу в Каховському районі централізовану газову котельню.
Після розпаду СРСР в Україні розпочалось швидке реформування сільського господарства та створення фермерських господарств. 22.07.1995 р. радгосп ім. Будьонного реорганізовано у КСП ім. Будьонного, а в 1998 р. КСП реорганізоване у БФСК (багатофункціональний сільськогосподарський кооператив), яке відповідно очолювали Помазнюк В.А., Коржов І.А., Лукашенко В.М..
Ринкова економіка привнесла нові форми в сільськогосподарську діяльність малокаховчан. Розвиток крапельного зрошення надав пріоритет овочівництву. Після розпаювання сільськогосподарських земель та в зв'язку з ліквідацією БФСК ім. Будьонного утворились нові виробничі формування по їх обробітку. Це: ТОВ «Агро-Стар» - керівник Лохматов С.В., ТОВ «Тачанка» - Гоголєв А.І., ДП «Землероб» - Лашкул В.Г., ПМСП «Грона» - Вапняр Г.Ф., ПП «Шато» - Цуканов Г.В., СФГ «Акант» - Помазнюк В.А., ПП «Рось» - Пляшечук В.І., Смирнова Г.І., ФГ «Каховське» - Мальченко А.О., ФГ «Оліпм-агро» - Комаров А.Л., ФГ «Едельвейс» - Мустафаев Т.Б., ФОП Коновальчук Я.І. – Коновальчук Ю.С., ПП «Естем» - Мозковий С.М., Мозкова Т.В., ПП «Деметра-Агро» - Кошеваров Д.В., ФОП Бондар-Бондар М.Я., ПП «Варіант» - Дудка Т.Ю., ФГ «САВАНА» - Ільницький С.В., Ільницький О.В. та інші.
Взірцем для нащадків завжди будуть віддані своїй справі і Батьківщині трударі села Малокаховка: кавалер ордену Жовтневої Революції та ордену «Знак Пошани» будівельник-монтажник Каховської ГЕС, а потім начальник зварювальної дільниці Новокаховського електромашзаводу Танцур А.В., кавалери ордена Трудового Червоного Прапора - агроном Яровий В.П., , чабан Дяченко Я.М., вчитель Тализіна А.Д. та головний зоотехнік Башкирьов Г.З.; кавалери Червоної Зірки - вчитель Биков П.П., воїн-інтернаціоналіст Хозреванідзе М.Н., тваринники Плющ М.Ю. та Назаров А.К.; кавалери ордена Знак Пошани – доярки Шейко В.І. , виноградар Чуприна Н.М., вчитель Котельникова Г.М., овочівник Чорна Г.І., тваринник Носаль Р.І., свинарка Ковальчук П.О.. Звання майстрів «Золоті руки» отримали ковалі Марчук І.Ф. та Сафронюк М.Є., «Почесний колгоспник» - Клюєва Л.І..
Багата хвилюючими подіями історія розвитку Малокаховської школи Естафету вмілого професіонального керівництва педагогічних колективом Сіцілія Аркадіївна Попова у 1968 році передала талановитому вчителю Кошкіну Афанасію Кириловичу. Після нього керівництво приймали Корецька Євгенія Назарівна, Котельніков Сергій Іванович, Випирайленко Людмила Геннадіївна, Дерябіна Світлана Василівна, Полегенько Вікторія Ігорівна, Шевченко Ірина Іванівна.
Творчі здобутки та унікальні напрацювання залишили улюбленому колективу самовіддані талановиті фахівці: Дундич В.І., Літвіненко В.Л., Макарова О.С., Федотов І.І., Дяченко М.К. та інші.
Натхненно творять сучасну поезію вчительських буднів, професійних злетів і крилатої наснаги досвідчені майстри педагогічної справи: Мкртчян О.І., Галушка О.М., Дерябіна Н.О., Дундич Т.М., Глушак Н.В., Артеменко В.В..
Марка Малокаховської школи, в якій сьогодні працює 38 вчителів, випускники – педагоги, які становлять 50 % працюючих педагогів закладу. Їх особистості гартувалися в стінах рідної школи... 60 її випускників стали на шлях педагогічної діяльності.
За роки існування Малокаховська школа випустила 1194 випускника, 39 з них отримали золоті медалі, 31 – срібні.
Значний особливий внесок в соціальний розвиток сільської громади вклали наші медичні працівники. В фельдшерсько-акушерському пункті свою благородну працю багато років вершили та працюють фельдшера Хоменко К.Є., Завгородня Є.М., Ярошенко А.Й., Шевченко Г.І., патронатний медбрат Аброскін І.І., медичні сестри Литовченко Л.Й., Балакіна Р.І., Бутенко З.В., Бєдіна З.І., Аносова О.В., Кондратюк І.В., Аброскіна Г.В., Рожко Л.О., Щербина О.Г., лаборант Калькіс Н.Г..
Багато своїх сил та душевного тепла по наданню медичної допомоги жителям села, району та міста Каховка віддали і віддають лікарі Бєдін О.Ф., Бунецька Н.А., Череватов В.Ю., Череватова О.Д., Супрун І.В., Супрун В.В., Сивокобильська Л.Ф. Казмірчук А.Р., Брєльгіна Л.В., Бунецький І.В., Антоненко О.А., Макаренко І.Г., Садовий М.Л., Кравчата В.В..
За рішенням сесії Каховської районної ради № 254 від 28.10.2004 року в тому ж році на базі ФАПу була відкрита лікарська амбулаторія сімейного типу на чолі з головним лікарем Загороднюком Володимиром Васильовичем, в якій працюють: денний стаціонар на 4 ліжко-місця, стоматологічний кабінет, фізіотерапевтичний кабінет і лабораторія.
В накопичення культурної спадщини села внесли творчого натхнення багато малокаховчан. Серед них завідувачі сільським клубом Козлова М.Т. і Туржавський В.А., який був одночасно і актором, і кіномеханіком, директор сільського Будинку культури Салько В.С., художні керівники Тельник В.Г., Голота Л.А. і Альгеєр Н.В. Набули розквіту вокальні ансамблі «Лілея» та «Вишенька», козацький хор «Родина» і народній ансамбль козацької пісні (керівник Алієва Н.А.), танцювальні колективи «Каприз» та «Нові Українці», драматичні колективи Литвиненка І.І., Альгеєр Н.В. і агітбригада «Гроночка». Необхідно згадати, що Тельник В.Г. неодноразово визнавався кращім хормейстером району, а серед наймоторніших учасників художньої самодіяльності була Чорна Ганна Іванівна. Жителям села вона запам'яталась в ролях Триндичихі, Проні Прокопівни, Солохи в п'єсах «Весілля в Малинівці», «За двома зайцями» та «Ніч перед Різдвом». Також нагадуємо, що в цьому році виповнюється 50 років з дня створення вокального ансамбля «Вишенька», який до цього часу несе радість людям.
Більш 25 років в селі працює ентузіаст-краєзнавець Яблонська А.М., яка у 1989 році створила музей історії села Малокаховка. У 1992 році музей отримав звання Народного. Алла Миколаївна написала і видала краєзнавчі книги «Пам'ять безсмертна» та «Написане серцем».
Першим завідувачем сільської бібліотеки працювала Гольштейн Б.Б.. Бібліотека на той час налічувала 15 тисяч екземплярів. У 1977 році 1077 селян в середньому прочитували 19 книжок за рік. Завідуюча Назарова Катерина Тихонівна під час жнив переносила свою роботу на польовий стан. З відкриттям сільського Будинку культури бібліотечний фонд виріс 18282 екземплярів. У 1982 році Малокаховській сільській бібліотеці було присвоєно звання «Культурно-освітня установа відмінної роботи» (завідуюча – Сазанова Ольга Іванівна). Вже 40 років беззмінно Сазонова О.І. працює в сільській бібліотеці.
Малокаховчани люблять спорт. Першими енергійними організаторами у розвитку футболу були: Назаров М.І. та Літвінов М.М. Одним із кращих футболістів був Ігор Літвінов. У 50-ті роки XX століття футбольна команда малокаховчан неодноразово була чемпіоном Каховського району. У 60-ті роки організатором сільського футболу був Туржавський Володимир Анатолійович. Багато років, енергії самовідданості і ентузіазму вклав в розвиток дитячого та юнацького футболу Малокаховки Грибков Микола Петрович. Його вихованці неодноразово виходили переможцями та призерами багатьох районних і обласних змагань, а на рівні дорослого футболу чимало з них грають в командах на першостях області та України. Останні роки залишала добрі почуття гра футбольної команди «Акант» (спонсор СФГ «Акант» - Помазнюк В.А).
Довгі роки сільський дошкільний заклад очолювали талановиті завідувачі: Назарук Раїса Іванівна, Назарук Юлія Петрівна, Дідик Наталія Анатоліївна, а на цей час очолює садочок Носенко Альона Володимирівна.
3 червня 1986 року дошкільнята Малокаховки виховуються в новозбудованому дошкільному закладі «Дзвіночок». Сьогодні у садочку працює три групи, в яких досвідчені вихователі Соколова А.І., Уткіна Ю.О., Щербина С.В. та їх помічники Харіна М.І., Курякіна Г.В., Мороз А.П. виховують 72 дитини. Перші роки XXI століття заклад не працював. І тільки спільними зусиллями сільської ради та громади села і приватних підприємців Малокаховки дитсадок відновив роботу, а потім був газифікований.
З березня 2000 року в селі працює Малокаховське сільське комунальне підприємство, яке було створено на базі бригади трудомістких процесів СБК ім. Будьонного. Очолює мобільний комунгосп директор, інженер-електрик за фахом, Гребеньков Анатолій Іванович. В колективі працює 10 чоловік. СКП займається постачанням питної води, вивозом твердих побутових відходів та надає населенню інші комунальні послуги. Комунгосп з 2008 року, за рахунок перемоги Каховського району в державному конкурсі, оснащений сміттєзбірником на базі ГАЗ-33-09 та трактором ХТЗ 25-11. Селяни з подякою ставляться до праці комунальників: Проніна В.І., Грязнова І.М., Андросової М.М., Кари П.В..
В селі діє розвинута торгівельна мережа із шістьох магазинів, які утримують приватні підприємці, та працює кафе-бар «Діоніс» (Галушка Т.М., Галушка Д.І.). Це магазини: райспоживспілки (орендар Коняшин В.Г.), КАМ (Комарова І.В), П.П. Лукашенко (Лукашенко Г.М. та Лукашенко В.М.), Центральний (Барцьось О.В.), «Васильок» (Гейко В.В.) та Господарчі товари (Коняшин В.Г.). Працює в селі і приватна пекарня (Комаров А.Л.). Відділенням поштового зв'язку (Дубанович В.І., Чекіна Н.В.) видається пенсія, проводиться передплата на газети і журнали, приймаються платежі за комунальні послуги, надаються послуги «Товари поштою» та інші. Малокаховчани з великою шаною пам'ятають багаторічну працю листоноши Бахирко Ніни Василівни та електромонтера зв'язку Барана Григорія Вікторовича.
Другого жовтня 1996 року створено Малокаховський козацький курінь Херсонської паланки Війська Запорізького (отаман Лукьяненко Микола Іванович). За роки існування куріня багато зроблено. В сільському Будинку культури працює «Козацька світлиця». Народний вокальний ансамбль «Родина» (керівник Салько В.С.) – є одним з кращих колективів району. А щорічні обласні та районні заходи, присвячені вшануванню Кам'янської або Олешківської січі, Дню Перемоги або святу Покрови, неможливі без козаків. Окремо треба відзначити їх активну участь в перепохованні останків радянських бійців, полеглих на території Малокаховської сільської ради в роки Великої Вітчизняної війни. Серед кращих куріня: отаман Коновальчук Ю.С., Мартинюк А.В., Коренюк М.І., Петренко В.П., Сушков А.А., Бондаренко Р., Коновальчук Є. та інші.
Не перший рік в Малокаховці діє добровільне громадське формування охорони правопорядку «Гриф» у складі одинадцяти чоловік, яке очолює інспектор з охорони громадського порядку Стремський В.П. Це формування продовжує багаті минулорічні традиції сільської дружини і є одним з кращих в районі.
На території громади активно і творче працює ветеранська організація, що об'єднує 720 пенсіонерів. Очолює її шановна людина, педагог за фахом, Чиненко Катерина Іванівна.
Майже 28 років очолює територіальну громаду сільський голова Ільницький Володимир Миколайович. За багаторічну сумлінну працю він нагороджений Грамотами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Під його головуванням Малокаховська сільська рада в районному конкурсі за «Кубок Прогресу» завойовувала перші місця у 2007 та 2008 роках, друге місце у 2006 році, і що особливо потрібно відзначити - два рази у 2004 та 2010 роках ставала переможцем в обласному конкурсі на кращу селищну, сільську раду. За рахунок цих перемог Малокаховська рада отримала легковий автомобіль ВАЗ-2107, зробила заміну покрівлі на адмінбудівлі з шиферу на металочерепицю, поставила 8 металопластикових вікон, придбали комп'ютер та кондиціонер.
17 лютого 1995 року в селі Малокаховка була зареєстрована Православна громада на честь Святого Архістратига Михайла. Громаді під будівлю храму згідно рішення сільської ради була передана будівля колишньої пошти та надана в постійне користування земля площею – 0,30 га. В тому ж році Владикою Іларіоном було освячено місце під будівництво. В 2001 році настоятелем храму ієреєм Михайлом Косован розпочато будівництво храму. В 2003 році будівництво продовжене ієреєм Петром Порчуком, і 2 березня 2008 року Владикою Иоасафом новий храм був урочисто освячений.
За ретельну працю, вкладену в будівництво нового храму, Блаженнійший Володимир митрополит Київський і усієї України нагородив грамотами і орденами усіх, хто надав чутливу допомогу при будівництві нового храму: В. Ільницького, В. Помазнюка, А. Комарова, В. Календаря, Г. Цуканова, В. Дудку, С. Мозкового, О. Сидоренка, П. Чумака, С. Горбача.
Сьогодні церква Святого Архістратига Михайла (настоятель протоієрей П. Порчук) є однією із перлин православних храмів району і області.

А.М. Яблонська, В.І. Любак,

Г.Л. Антонова, В.В. Беличенко

ИСТОРИЯ ЕВРЕЕВ КАХОВКИ.

ИСТОРИЯ ЕВРЕЕВ КАХОВКИ.

КАХОВКА, город с 1938, районный центр в Херсонской обл. Украина.

• Основан в 1791 как село. 
• С 1802 – слобода. 
• С1840 – местечко Днепровского уезда Таврической губ.
• С 1920 – в Николаевской. 
• С 1922 – Одесской губернии. 
• С1925 – районный центр Херсонского округа. 
• С 1932 – Одесской губернии. 
• С 1944 – Херсонской обл.

В 1897 в Каховке проживало 3003 еврея (40%).

В 1920 – 3832 еврея.
В 1923 – 2696 евреев..
В 1926 – ок. 2500 евреев (31%).
В 1939 – 1072 еврея (8,5%).
В 1979 – 148 евреев.
В 1989 – 121 еврей.

Евреи жили в Каховке с начала 19 века, в основном занимаясь различными ремеслами и торговлей.
После реформы 1861 Каховка становится важным торговым центром и крупным рынком рабочей силы на Ю. Украины.

В 1887 предпринимателем Гуревичем был основан завод сельскохозяйственных орудий (в нач. 20 в. – 300 рабочих). Евреи Каховки основали также чугунолитейный завод (Гуревич).

• Паровую мельницу (Писочин).
• Маслобойню (Бельферман). 
• Шерстобитню (Спектор).
• Парфюмерное (Рукман).
• Химикотехнологические производства; 
• Владели слесарно-кузнечными и жестяными мастерскими, пекарнями и др.

• В 1867 в Каховке действовало 2 синагоги. В 1883 раввином был Иегуда Хаймович. 
• В 1890 в К. была построена Большая синагога. 
• В 1906 – синагога «Поалей Цедек».
• В1918 – Слободская синагога. 

В Каховке работали несколько хедеров, талмуд-тора, казенное еврейское 2-классное и частные училища, общество «Эзрас хойлим».
В 1912 действовали 2 еврейских ссудо-сберегательных товарищества.

В 1913 евреям принадлежали 3 склада аптечных товаров, около 60 лавок (в т. ч. все 5 бакалейных, все три галантерейные, единств. табачная).

В 1915 в Каховке произошел погром, устроенный казачьими частями русской армии. В годы Гражданской войны евреи Каховки пострадали от погромов частей Добровольческой армии (1919 и 1920) и различных банд (1918–21).

В 1920-х гг. раввином в Каховке был Яков Евсеевич Турок.
В 1922–25 были национализированы здания синагог. Религиозные общины продолжали службу в синагогах на основе аренды помещений у государства.

В 1926 в Каховке действовали уполномоченные по евработе.

В Каховке работали еврейский клуб кустарей, еврейская школа-семилетка (в 1926 – 312 учащихся, в 1928 – 446 учащихся); на оборудование в школе столярно-токарной мастерской Джойнт выделил 500 руб.

В 1938 преподавание в школе было переведено на русский яз.

1 сент. 1941 Каховку оккупировали части вермахта.
4 сентябре 1941 в Каховке было расстреляно 40 мужчин евреев.
25 сентября 1941 – 740 евреев.
Всего в 1941–42 в Каховке было расстреляно около 1 тысячи евреев.

После 1945 в Каховку вернулось около 200 евреев.

Старое еврейское кладбище было разрушено, на его месте построен жилой поселок, носящий имя М.А. Светлова.

На месте расстрела евреев установлен памятник.

В 2000 в К. проживало около 10 еврейских семей.

В Каховке родились:

• Н.Л.Гуревич, 
• Б.М.Зеленый; 
• Давид Яковлевич (Ушерович) 
• Райзер (1904–1962, Москва), государственный деятель, в 1940–46 – заместитель наркома черной металлургии СССР по капитальному строительству, в 1946–50 – заместитель наркома (министра) строительства предприятий тяжелой индустрии СССР, с 1950 – министр строительства предприятий тяжелой индустрии СССР, с 1954 – министр строительства предприятий металлургической. и химической промышленности СССР, с 1957 – министр строительства Казахской ССР 
• .И.М.Шайкин.

КРЕПОСТЬ ИСЛАМ-КЕРМЕН. СТРАЖ ПЕРЕПРАВЫ.

КРЕПОСТЬ ИСЛАМ-КЕРМЕН.

Говоря об истории города Каховка, нельзя не сказать о крепости Ислам или Аслан Кермен которая стояла на месте где сейчас расположен город.
Форпост Крымсого ханства, а потом и Османской империи, Ислам-Кермен защищала переправу с правого берега Днепра на левый.
 В этой статье я хочу привести отрывок из книги арабского путешественника Эльвия Челеби который описывает эту крепость во время своего пребывания в ней.

Родился Эвлия в 1611 году в Стамбуле в семье османского придворного ювелира Дервиша Мехмеда Зилли, получил превосходное образование.
Его мать была родом из Абхазии. Двоюродными братьями матери Эвлии Челеби были великий визирь Мелек Ахмед-паша, башдефтердар (государственный казначей) Дефтердарзаде Мехмед-паша, великий визирь Ипшир Мустафа-паша.
Путешествия Эвлия Челеби в основном были связаны с назначениями его родственников в различные части империи.

Весьма возможно, что он присоединился к суфийскому ордену Гюльшени, что следует из изучения его дома в Каире и граффити, в котором его имя написано как «Evliya-yı Gülşenî» (Эвлия из Гюльшени). После первого путешествия по Стамбулу и составления заметок о зданиях, рынках, обычаях и культуре, он в 1640 году отправился в первое путешествие за пределы города.
Все его заметки о путешествиях были собраны в десятитомную книгу Сейяхатнаме (Книга путешествий).

Несмотря на то, что в книге много преувеличений, эти записки являются достоверным описанием культурных аспектов и стиля жизни Османской империи XVII века.

Крепость Шагин-Гирей. Ислам-Кермен.

Эту крепость основал хан Шахин-Гирей в .. (Пропуск в тексте) году 3. 

Это довольно красивая крепость на Днепре в виде квадратного каменного сооружения. Если идти вокруг нее по песчаному берегу, длина ее окружности составит тысячу сто шагов. В крепости имеется двое ворот с пятью превосходными башнями, крытыми черепицей. Одни из них — это большие ворота, обращенные в сторону кыблы с уклоном на восток. Другие ворота смотрят на северную сторону. Это железные ворота на берегу Днепра, и они ведут к пристани, напротив которой на том берегу Днепра находится крепость Гази-керман, или Доган-гечит. Внутри крепости имеется только около восьмидесяти татарских домов с земляной крышей и одна мечеть. Она принадлежит султану Шахин-Гирею. Всего там восемь лавчонок. Но постоялых дворов и бань там нет.
Красивая мечеть крепости расположена у ворот, обращенных в сторону Крыма. Со стороны суши имеются глубокие рвы. В крепости есть комендант и пятьсот человек гарнизона. Необходимый провиант доставляют туда татарские ханы, потому что крепость эта принадлежит им. Однако территория крепости находится во владении рода Османова, потому что лежит за пределами крепости Ор.
Причина сооружения этой крепости такова. Ветроподобные татары прежде всегда беспечно переходили Днепр, грабили области поляков и казаков; и когда они при возвращении переправлялись в этом месте через Днепр на крымскую сторону, кяфиры-казаки укрывались на суше и в прибрежном тростнике. Когда же татары с трудностями и бедами переходили Днепр, кяфиры побивали и сокрушали их, забирали обратно все имущество и добычу и уходили в свои области.

В конце концов Гази Шахин-Гирей-хан по разрешению султана Мурада хана IV основал эту крепость на этом самом мелете, и татарские воины благополучно, без страха и боязни прошли сюда под прикрытием пушек и обосновались здесь в безопасности.
Вплоть до настоящего времени крепость является прекрасным убежищем и местом, удобным для брода и переправы. И теперь у крепости находится семьдесят-восемьдесят лодок и баркасов, которые всегда стоят в бухте у крепости.
А за пределами крепости есть несколько сараев и питейных Домов. Садов и палисадников там нет, однако много огородов, обнесенных заборами. Там славятся дыни, арбузы и просо; потому и татарская буза известна хорошими качествами.

Таванские крепости в 1685 году.

1. Кызы-Кермен.
2. Мустрид-Кермен.
3. Мубарек-Кермен.
4. Ислам-Кермен.

Карта ориентирована на юг.

гравюра Леонтия Тарасевича "Взятие Тавани"

Это — крайний рубеж крымских земель, и здесь встречаются удивительные храбрецы, смельчаки и герои, которые всегда сражаются с поляками, московитами и мятежными казаками. Из этих мест до Крыма расстояние в три перехода. И все это степь Хейхат.
Отсюда все татарские воины, — кто на судах, а многие тысячи — на своих конях, — смело устремились в Днепр и благополучно переправились на другой берег. А я, недостойный, взойдя на суда с его высочеством ханом Гази Мухаммед-Гиреем, переехал на противоположную сторону, и там мы сделали остановку.

Так-же хочу привести здесь отрывок из Статейного списка Василия Тяпкина:
"Марта в 16 день по указу Ханова Величества, посол его, Кеман-мурза-Сулешев, в Перекопе, у бея взял с собой провожатых 150 человек, и пошли с нами степью. Того ж числа ночевали на степи, на урочище, при водах Черной Долины.
Марта 17 пришли о полудне на Днепре, к Турецким каменным городкам старого строенья, Шан-Кермен да Казы-Кермен, да нового строенья, после Чигиринской битвы с Турками, на одном острову, отнимаючи Запорожских козаков путь к морю, один городок на Конской косе, близ старого городка Шань-Кермени, стрельбищах в трех, а другой близ старого городка Казы-Кермени, против его через Днепр. Устроены те городки крепко, а в них по 5 башен; въезды и выезды одни, самым разумным инженерсктм строением; бойницы по стенам и по башням учинены пушечные и мелкого ружья подошевные… и около их рвы и против ворот подъемные мосты на железных цепях. А в больших подошевных и средних и верхних бойницах поставлены везде пушки; и для нашего приходу ис тех городков была пушечная стрельба. Пехота в них посажена турецкая, с женами и детьми, на вечное житие, и сторожа, в тех городках, дневная и ночная, зело крепкая. Того ж числа, перевезшися Конскую косу, ночевали мы на Днепровском острову между теми новыми городками зовомыми один – Туганом, то есть ястребом, а другой – Хон-бурун, т. е. счастливый. Марта в 18 день, под помянутвм новым городком Туганом и под старым городком Казы-керменем перевезлись за Днепр, на Киевскую сторону".

Библиография.

• Эвлия Челеби. Книга Путешествия. Вып. 1. Земли Молдавии И Украины. М. Наука. 1961
• Статейный список стольника Василия Тяпкина и дьяка Никиты Зотова, посольства в Крым в 1680 году для заключения Бахчисарайского договора. Одесса. 1850, C. 243–235.